Рекомендації вчителям для успішної роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби

Учитель повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками:

Ø ознайомитися з анамнезом, мати уяву про основні види порушень психофізичного розвитку дитини;

Ø вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини;

Ø ураховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня;

Ø бути добре ознайомленим з приладами, які використовують його учні з порушеннями зору і слуху, перевіряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів;

Ø навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами;

Ø зрозуміти важливість цілеспрямованого залучення до роботи з дітьми членів родини, встановлення з ними партнерських стосунків;

Ø вивчати головні принципи і стратегії колективної командної роботи;

Ø навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять;

Ø закінчувати заняття, коли діти втомилися чи неуважні;

Ø навчитися адаптувати навчальні плани, методики, матеріали та середовище до специфічних потреб дітей;

Ø створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми і формуванню колективу;

Ø формувати в дітей досвід стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища. повагою до дітей та батьків.

ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА

ГІПЕРАКТИВНІСТЬ ( синдром дефіциту уваги з гіперактивністю – СДУГ) виявляється у дітей з не властивою для нормального розвитку імпульсивністю, руховою розторможеністю, неможливістю зосередитися, неуважністю. Такі діти, як правило, не можуть зосередитися на одному предметі протягом більш - менш тривалого часу, не здатні завершити виконання поставленої задачі, недбало ставляться до її виконання. Продуктивність виконання зазвичай низька. Часто у таких дітей спостерігається підвищена стомлюваність. Розумова діяльність дітей із СДУГ характеризується циклічністю: вони можуть продуктивно працювати протягом 5-15 хвилин, після чого їхній мозок «відпочиває» 3-7 хвилин, накопичуючи необхідну енергію для подальшої роботи. Стан стомлюваності супроводжується безпричинним роздратуванням, плаксивістю, істериками. Можуть спостерігатися порушення просторової координації, що проявляється в руховій вайлуватості, незграбності.

Незвичайність поведінки цих дітей не є результатом поганого характеру, упертості або невихованості, як вважає багато дорослих. Можна стверджувати, що це - специфічна особливість психіки, обумовлена як фізіологічними( порушення в певних структурах мозку, спадковість, патологія вагітності й пологів, інфекції та інтоксикації перших років життя), так і психосоціальними чинниками.

ВІКОВИЙ АСПЕКТ

ГРДУ в школярів(6-12)

Цей вік є основним для виявлення ГПДУ, таку проблему не можна не помітити, якщо вона існує. Починаються труднощі з навчанням. Діти рідко доводять справу до кінця, їх важко навчити читати й писати. Часто вони надовго «прилипають» до телевізора, але вже за 5 хв не можуть пригадати, що дивилися.

Проблеми таких дітей – самотність і відчуженість. Вони або долучаються до асоціальної компанії, або бувають самотніми. Частим є пригнічений настрій, небажання ходити до школи.

У колективі дитина з ГРДУ є джерелом постійної турботи: галасує, не замислюючись, бере чужі речі, заважає оточенню, відволікаючи всіх. Діти з ГРДУ часто свідомо обирають для себе роль класного блазня, сподіваючись налагодити взаємини з однолітками. Але спілкуватися з ними зазвичай готові лише діти молодшого віку або однолітки, що мають аналогічні проблеми.

Більшість дітей з ГПДУ мають достатній рівень інтелектуального розвитку, про що свідчать результати спеціальних досліджень. Проте під час шкільних занять їм складно впоратися із завданнями.

Із вступом дитини до школи вимоги до неї істотно зростають. Вона повинна вписатися в колектив класу, а це потребує підкорення певним умовам. Якщо дитині у взаєминах з одним – двома партнерами ще якось вдається дотримуватися простих правил, то у великій групі дітей, наприклад, під час колективної гри, це завдання виявляється їй не під силу.

Імпульсивність загострена настільки, що школяр підносить руку ще до того, як учитель закінчив говорити, ставлячи своє запитання. Дітям властиве прагнення дати будь - яку відповідь, нехай навіть неправильну. Якщо вчитель їх не викликає, вони просто викрикують відповідь. Втримати увагу на чомусь, зосередитись їм надзвичайно важко.

Багатьом дітям з порушенням уваги досить складно у навчанні: труднощі під час читання і письма; у дівчаток – порушення в опануванні лічби. Це негативно позначається на загальній успішності в школі.

Підлітковий вік.

У цей час особливо ускладнюються стосунки з батьками, дитина може зловживати алкоголем та наркотичними речовинами. Сексуальність теж завдає проблем – венеричні захворювання, підліткова вагітність. Багато хто не може закінчити школу. Частими є емоційні розлади. Рухова активність у цьому віці значно знижується.

Найважливішим у роботі з гіперактивною дитиною є співпраця з батьками та вчителями. Кожен з членів сім’ї має усвідомлювати проблему та бути готовим її вирішити, навіть якщо це потребуватиме значних зусиль з їхнього боку.

ПЛАН ДОПОМОГИ

1.У своїх взаєминах з дитиною підтримуйте позитивну установку. Хваліть її щоразу, коли вона це заслужила, помічайте успіхи. Це допомагає закріпити впевненість дитини в своїх силах.

2.Уникайте повторення слів « немає» і « не можна».

3.Розмовляйте стримано, спокійно, м’яко.

4. Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.

5.Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

6.Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що потребують концентрації уваги( наприклад, робота з кубиками, розфарбовування, читання).

7.Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, виконання домашніх завдань і сну щодня має відповідати цьому розпорядку.

8.Уникайте скупчення людей. Перебування у великих магазинах, на ринках тощо складно переживає дитина.

9.Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих друзів.

10. Оберігайте дитину від втоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю й наростання гіперактивності.

11.Давайте дитині можливість витрачати надмірну енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

12.Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо безупинно її виправляють.

13.Одразу хваліть і винагороджуйте за хорошу поведінку.

14.Будьте послідовні в питаннях дисципліни.

15.Завдання повинні бути простими і конкретними.

16.Підтримуйте дитину у всьому, в чому вона сильна, особливо у спорті й позашкільній роботі.

17. Не припускайте, щоб уроки займали весь вільний час дитини; грати й рухатися для неї не менш важливо.

19.В кімнаті дитини має бути якомога менше предметів, іграшки повинні бути прибрані так, щоб не відволікати увагу.

20.Пам’ятайте про те, що гіперактивність, властива дітям з синдромом дефіциту уваги, хоча й неминуча, але може бути під розумним контролем завдяки названим заходам.

Головне у співпраці з гіперактивною дитиною – постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, заохочення до потрібних дій.

Найголовніший принцип – карати можна лише після системи заохочень, після похвали за бажану поведінку. Покарання слід використовувати дуже обережно.

Принципи покарання

1.Перш ніж карати, ми маємо зрозуміти, що сталося.

2.Вибір ефективного способу покарання( не кричати й лупцювати, а, наприклад, використовувати метод штрафування, позбавлення привілеїв).

3.Якщо ж ви все - таки вирішили покарати дитину, то потім ви не маєте її жаліти чи плакати з нею та просити пробачення.

4.Покарання має бути застосоване одразу.

5.Якщо караємо, то ми маємо бути спокійними, не сердитися й не гніватися.

6.Перед покаранням має бути чітке та коротке пояснення, для чого ми це робимо.

Помилки покарання

1.Покарання як помста.

2.Покарання як приниження.

3.Покарання не має моделювати негативних рис поведінки.

4.Карати не дитину, а її поведінку.

5.Не карати позбавленням любові(«віддам тебе до інтернату!», «виростеш бандитом»).

НЕВЕЛИЧКІ СЕКРЕТИ РОБОТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ

ОДИН ІЗ СЕКРЕТІВ

Якщо діти заходять до кімнати, де відбуватимуться заняття, раніше за нас, ведучих , вони здіймають галас, і повернутися до робочого стану неймовірно складно. Тому ми вигадали ритуал входження до кімнати.

На призначену годину ми збираємося перед зачиненими дверима, кожен отримує невеликий квадратний шматок матерії( розміром із шийну хусточку). Ведучий дає завдання: увійшовши до кімнати, вибрати місце, стати або сісти на шматочок матерії, зобразивши( зміст завдання щоразу різний), скажімо, казкового персонажа, експонат з музею забутих речей, експонат у магазині побутової техніки 2100 року тощо, і завмерти.

Усі ми входимо до кімнати по черзі, з інтервалом орієнтовно 30-40 с, і завмираємо. Останнім входить ведучий. Він вмикає один з експонатів, що розповідає про себе( або показує).Ведучий має здогадатися, кого( що) зображують. Потім він займає місце « розгаданого» на його килимку, а той іде вмикати наступний експонат. І так, доки не розгадають усіх.

Основний зміст цієї дії – налаштувати дітей на роботу з перших секунд заняття. До того ж ,така гра виконує роль групового ритуалу. Роль ведучих можуть виконувати й самі діти , вони можуть і вигадувати зміст дії на килимку на цьому або найближчому занятті.

ІГРОВІ ХВИЛИНКИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ

ГРА « ПОМІЧНИКИ»( молодші школярі)

Педагог: А зараз пограємо в помічники, трохи попрацюємо на присадибній ділянці, допоможемо бабусі й дідусеві. Приготувалися!

Бабуся випрала білизну, а викрутити не може, допоможи її: міцно тримай її в кулачках! Викручуй сильніше, ще сильніше…А тепер струсни й повісь на мотузку. Якщо підвестися на носочки, то дістанеш. Ще трішки…Ну ось, із білизною впоралися!

Допоможімо й дідусеві. Він посипає доріжку піском… Бери пісок у руки й рівномірно посипай землю навколо себе. А щоб пісок лежав щільно, потупай ніжками…Сильніше, сильніше!

Ну ось, залишилося порубати дрова. Підносимо сокиру високо, розмахнулися й різко опускаємо її просто на колоду…Ох , так! Ще раз підносимо…Ох, чудово! Допомагай голосом, розмахнись, сильніше! Ох, ще раз! Ох… Усе!

А тепер погріємося на сонечку…Відчули тепло у всьому тілі…Відпочили?! Тоді час продовжувати урок!

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ КЛАСНИХ КЕРІНИКІВ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

Не нехтуйте суїцидальні висловлювання — краще перестрахуватися, ніж недооцінити ризик суїциду.

Спілкування з потенційним суїцидентом слід побудувати за таким приблизним планом:

1. Висловте свою зацікавленість особистістю і долею співрозмовника, а якщо це доречно, то й любов до нього.

2. Ставте запитання прямо, щиро і спокійно, використовуйте техніку активного слухання.

3. З'ясуйте, наскільки сформований образ по­дальших суїцидальних дій чіткий:

• чи є суїцидальний план;

• чи намічений час і місце виконання;

• чи були суїцидальні думки та спроби в минулому;

• як суїцидент сам оцінює ймовірність свого суїциду.

Пам'ятайте: що докладніший план, то більша ймовірність його реалізації,

4. Спробуйте з'ясувати причини та умови фор­мування суїцидальних намірів. Не примушуйте співрозмовника говорити про них, якщо роз­повідь для нього занадто важка.

5. Спонукайте виразити свої почуття у зв'язку з проблемною сферою.

6. Запитайте, чи доводилося йому розпо­відати комусь про те, що він говорить зараз. Це запитання допоможе підштовхнути співроз­мовника до думки, що, можливо, головна його проблема — у соціальній (само-) ізоляції.

7. Будьте готові до того, що ви будете залучені (можливо, надовго) у психотерапевтичну роботу з вашим співрозмовником.

Чого робити не слід:

• не відповідайте на заяви про суїцидальні наміри (хоч як би безглуздо, на вашу думку, вони звучали) репліками: «Чути не хочу про такі дур­ниці!», «Чи варто говорити про речі, яких усе одно не зробиш?»; такі відповіді тільки змусять вашого співрозмовника пошкодувати про те, що він скористався кризовою лінією;

• не показуйте, що ви шоковані заявами суїцидента, навіть якщо справді переживаєте емо­ційне зворушення;

• не вступайте в дискусію про припустимість самогубства; повідомте лише, що не хочете, аби співрозмовник ішов із життя.

Рекомендації учасникам педагогічного процесу щодо підвищення самооцінки учнів

1. Намагайтеся створити добрі стосунки у спілкуванні з учнями, бо їх відсутність – це причина виникнення тривожності у дитини.

2. Поважайте індивідуалізм, бо його зневага веде до появи самотності дитини.

3. Стверджуйте загальнолюдські цінності – це стане на допомогу під час появи у учня думок про самотність або втрати друга (друзів).

4. Частіше нагадуйте про їхні позитивні якості – це допоможе уникнути в їхній свідомості закріплення негативних оцінок щодо них самих та формування низької самооцінки.

5. Навчайте учня поважати свою гідність, розуміти свої вчинки, виховувати самоповагу, позитивне ставлення, розуміння, терплячість до оточуючих, їхніх оцінок щодо самого себе.

6. Сприяйте розвитку процесу самореалізації – активній праці самого учня щодо розвитку своєї особистості.

7. Створюйте умови щодо формування у учнів інтересу до того, якими вони стануть у майбутньому – це могутній фактор саморозвитку учня.

8. Допомагайте знайти свої життєві цілі – це зможе усунути багато проблем під час їхнього виховання.

Рекомендації вчителям по взаємодії з тривожними дітьми:

1. Дотримуйтеся позитивної моделі виховання: емоційне тепле ставлення батьків і педагогів, постійна щира увага до потреб та інтересів дитини, не ігноруйте почуттів дитини, якомога менше зауважень.

2. Враховуючи підвищену чутливість до зовнішнього оцінювання тривожних дітей:

· не акцентуйте уваги на невдачах;

· давайте право на помилку;

· опитування тривожних дітей варто робити всередині уроку;

· не порівнюйте дитину з оточенням, лише із самою собою, з власним результатом;

· оцінюйте тільки дію, вчинок, а не всю особистість;

· не соромте прилюдно, не принижуйте гідності, не вимагайте прилюдного каяття.

3. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини:

· частіше хваліть, але не за здібності, а за зусилля, старання;

· частіше звертайтесь на ім’я;

· не ставте завищених вимог;

· введіть щоденний ритуал « Бюро гарних новин»;

· заведіть у класі « Банк успіху», озвучуйте здобутки, досягнення учнів;

· сприяйте підвищенню соціального статусу дитини серед однолітків;

· створюйте педагогічні ситуації гарантованого успіху;

· допомагайте виявляти себе , самостверджуватися в різних аспектах шкільного життя.

4. Забезпечте підтримку перед травматичними подіями і під час них:

· Заздалегідь обговоріть, як відбуватиметься контрольна, моніторинг;

· Обирайте зручний для дитини спосіб перевірки знань (письмо чи на одинці з вчителем);

· Частіше застосовуйте візуальну (погляд) і тактильну (дотик) підтримку;

· Намагайтесь знизити значущість ситуації, відмовитися від порівняння себе з іншими і бажання бути вищим;

· Зосередитися на завданні;

· Намагайтеся скорегувати установку на надмірну вадливість успіхів у навчанні (перенесіть акцент з оцінки результату на процес як чергову сходинку до успіху);

· Використовуйте позитивне підкріплення під час відповіді.

5. Уникайте виникнення зайвих, необов’язкових психотравматичних ситуацій (не примушуйте виступати на сцені, олімпіадах).

6. Не експлуатуйте надмірну відповідальність тривожних дітей, не давайте доручень, пов’язаних із підвищеною відповідальністю (особливо – за інших дітей).

7. Залучайте тривожних дітей до корекційних занять з психологом (відпрацювання конструктивних засобів поведінки у складних ситуаціях, засвоєння прийомів подолання хвилювання, тривоги;зміцнення впевненості у собі, розвиток самооцінки і мотивації).

Рекомендації для педагогів щодо роботи з зони АТО:

Ø приймайте дитину такою, якою вона є;

Ø враховуйте інтереси дитини;

Ø дотримуйтеся певного режиму і ритму життя дитини;

Ø виконуйте щоденні ритуали (вони забезпечують безпеку дитині);

Ø навчіться уловлювати щонайменші вербальні і невербальні сигнали дитини, що свідчать про її дискомфорт;

Ø частіше будьте присутнім у групі, де займається дитина;

Ø якомога частіше розмовляйте з дитиною;

Ø забезпечте комфортну обстановку для спілкування й навчання.

«Для світу Ви можете бути просто пересiчною людиною,

але для якоїсь людини Ви можете стати всесвiтом»