Ваша власна поведінка - найвирішальна річ.

Ви думаєте, що виховуєте дитину тільки тоді,
коли з нею розмовляєте чи караєте її. Ви
виховуєте її кожну мить Вашого життя, навіть
тоді, коли Вас немає вдома.
А.С. Макаренко

Любіть дитину не за те, що вона розумна і красива, а лише за те, що вона ваша рідна дитина.Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мову. Цікавтесь її справами і проблемами.Надавайте дитині самостійності в діях і прийнятті рішень.Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом із нею.Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна пишатися вами.Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички і любов до праці.Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до майбутнього життя.Ви - перший друг і порадник дитини.

БЕЗПЕКА ДІТЕЙ В ІНТЕРНЕТІ:

Найбільші ризики в Інтернеті для дітей можна поділити на такі категорії - секстинг, онлайн-грумінг та сексторшен. Оскільки нанести шкоду може не тільки контент, який розміщений в мережі, а і дії - як самих дітей та підлітків, так і злочинців.

Найбільші ризики в Інтернеті для дітей можна поділити на такі категорії - секстинг, онлайн-грумінг та сексторшен. Оскільки нанести шкоду може не тільки контент, який розміщений в мережі, а і дії - як самих дітей та підлітків, так і злочинців.

Секстинг — це обмін власними фото-, відео- та текстовими матеріалами інтимного характеру, із застосуванням сучасних засобів зв’язку: мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж.

Секстинг стає все більш популярним серед підлітків. Будь-яка дитина може надіслати своє зображення, якщо в неї є пристрій з камерою та доступ до Інтернету.

На перший погляд, це може здаватися жартом, проте наслідки такого вчинку для дитини дуже небезпечні. Навіть якщо фото не були опубліковані та залишаються таємницею, дитина постійно перебуває в надзвичайно пригніченому стані: переживає, що її приватні світлини побачать та опублікують сторонні люди, що вона стане об’єктом знущань з боку однолітків.

Положення дитини ускладнюється й тим, що їй важко та соромно зізнатися у такому вчинку дорослим, хоча саме їхня участь важлива для вирішення цієї проблеми. Однак дуже часто світлини та відео потрапляють в Інтернет, де швидко й безконтрольно розповсюджуються між користувачами (у соціальних мережах та чатах класу), що призводить до кібербулінгу дитини (знущання й глузування через сучасні засоби комунікації), а потім і до агресивного переслідування в учнівському колективі, виникнення проблем у загальному навчальному процесі.

Трапляється, що юнаки та дівчата створюють в соціальних мережах групи з непристойними назвами, куди з помсти викладають інтимні світлини однолітків. Такі дії призводять до травмування психіки дитини, підривають її довіру до оточуючих, створюють проблеми в побудові стосунків у майбутньому, можуть стати причиною втечі з дому та спроб покінчити життя самогубством. Окрім того, секстинг може стати серйозною перешкодою для самореалізації у дорослому житті (під час навчання чи пошуку роботи), адже більшість сучасних кампаній шукають підтвердження інформації про кандидата також в Інтернеті та соціальних мережах.

Повністю ж видалити будь-яку інформацію, розповсюджену в мережі, практично неможливо. Крім того, ці фото можуть потрапити на сайти з дитячою порнографією.

На жаль, нині випадки підліткового секстингу — сумна реальність для України, і діти все частіше потрапляють в ситуації, коли їх фото безконтрольно розповсюджуються. Діти часто не розуміють зв’язок між реальним та віртуальним життям, а також не знають про наявність ризиків, зумовлених секстингом. Для попередження та вирішення цієї проблеми необхідна співпраця батьків, вчителів, дітей та навіть поліції.

Також батьки мають знати, як правильно діяти в такій ситуації, адже зазвичай наша перша реакція — прохання (або вимога) показати телефон та зроблені дитиною інтимні світлини й подальше наполягання на негайному їх видаленні. Зауважте, що саме в такий спосіб дорослі лише ускладнюють проблему: по-перше, перегляд інтимних світлин завдає ще одну травму дитині (адже для неї це великий сором), а по-друге, так ви знищуєте всі докази, якими може скористатися поліція у випадку розслідування (між тим, самі світлини все одно продовжують мігрувати Інтернет-простором).

Як тільки ви дізнались про ситуацію секстингу від дитини - підтримайте її, не критикуйте і не осуджуйте. Разом зверніться до служби підтримки соціальної мережі, щоб вони видалили матеріал. Поговоріть з батьками дитини, яка розповсюджує такі фото- чи відео, щодо видалення матеріалів на всіх носіях та сайтах. Якщо ситуація вирішується складно, то зверніться разом з дитиною до поліції. Також для видалення матеріалів такого характеру ви можете звернутись до громадської організації Internet Watch Foundation (IWF) - https://www.iwf.org.uk/

Онлайн-грумінг — це побудова в мережі Інтернет дорослим/групою дорослих осіб довірливих стосунків з дитиною (підлітком) з метою сексуального насильства онлайн чи у реальному житті.

Зазвичай злочинці (або злочинні угруповання) реєструються в соціальних мережах під виглядом підлітків чи налагоджують контакт зі школярами в онлайн іграх, через електронну пошту та ін. Часом діти знають, що спілкуються з дорослими. Злочинці можуть додаватися дитині у друзі, розсилати особисті повідомлення, переглядати сторінки дітей і шукати серед них таких, яким бракує любові та турботи вдома. Такі діти можуть писати у себе на сторінках у соціальних мережах: «мене ніхто не любить, навіщо я народився/лася» або «мені дуже самотньо» та ін.

Протягом деякого періоду злочинець веде листування з дитиною, будуючи довірливі стосунки. А з часом отримує від неї трохи більш відверті світлини, ніж дитина зазвичай розміщує у себе на сторінці.

Далі злочинець починає вимагати більш інтимні фото/відео або особисті зустрічі, погрожуючи надіслати ці фото батькам дитини та всім її друзям, а також розмістити біля школи дитини.

Потрапивши в таку складну ситуацію, діти відчувають самотність, відчай та безвихідь, тому погоджуються на всі умови кривдників.

Американська організація THORN, яка була створена Ештоном Катчером та Демі Мур, провела дослідження серед 2 100 дітей-жертв онлайн-грумінгу. Кожна четверта дитина була у віці 12 років чи молодше, 62 % [2] дітей погоджувалися на вимагання злочинців та для 68 % з них погрози та вимоги не припиняли збільшуватися.

Через таке психологічне пригнічення та страх дитини більшість випадків онлайн-грумінгу залишаються прихованими й не доходять до слідчих органів, хоча це тяжкі злочини (виготовлення дитячої порнографії, розбещення, вимагання та шантажування) і законодавство України передбачає за це кримінальну відповідальність.

Сексторшен — налагодження довірливих стосунків із дитиною в Інтернеті з метою отримання приватних матеріалів, шантажування та вимагання додаткових матеріалів чи грошей.

Професійні злочинці оперують у соцмережах та месенджерах, а також у мережевих іграх. Фактично жертвою сексторшену можна стати у будь-якій програмі з можливістю надсилати фото та відео.

Міжнародна статистика стверджує, що близько 50% підлітків отримували або надсилали зображення інтимного характеру в мережі та стикались з пов’язаним із ними шантажем. Інколи це відбувається навіть без реального підґрунтя у вигляді інтимного контенту – злочинці діють навмання, намагаючись шантажувати незнайомих дітей. Також шантажистами можуть стати колишні реальні друзі після сварки, образи чи непорозуміння.

Дослідження Національної спільноти Великої Британії щодо попередження жорстокого ставлення до дітей свідчить про те, що 16 % дітей надсилають свої оголені фото. В Україні на сьогодні 3 058 630 дітей у віці від 11 до 18 років.

Вірогідно, що близько 489 381 дитини надсилають свої оголені фото. З них

кожна друга (55 %) дитина надсилає свої фото друзям, кожна третя (33 %) ділиться цими матеріалами з людьми, яких вона знає лише в Інтернеті.

ЮРИДИЧНА ДОВІДКА

Розповсюдження та виготовлення порнографічної продукції на території України є кримінально карним діянням, за що передбачена відповідна стаття 301 Кримінального кодексу України. Якщо ж на фото- або відеоматеріалах зображення дитини (особи до 18 років), — така продукція може вважатися дитячою порнографією, за виготовлення та розповсюдження якої особа, причетна до цього, буде засуджена до 12 років позбавлення волі. Проте у випадку секстингу в переважній більшості випадків підлітки розповсюджують еротичну, а не порнографічну продукцію. Тож попри тяжку шкоду психологічному здоров’ю дитини довести скоєння злочину дуже складно. Такий матеріал може довго знаходитись в мережі і, наприклад, потрапити на очі вчителям навчального закладу та тим самим погіршити стосунки чи керівникам роботи, на яку в майбутньому буде влаштовуватись дитина, оскільки все частіше роботодавці перевіряють інформацію в мережі. Саме тому батьки мають піклуватися про превентивні заходи, що убезпечать дитину від ризиків секстингу.

Діти мають знати про ризики та наслідки, які можуть спричинити ці, на перший погляд, дурниці й жарти. Мають розуміти, що зустрічі із друзями, яких вони знайшли в соціальних мережах, є потенційно дуже небезпечними і навіть можуть коштувати їм життя та здоров’я, а розповсюдження чужих інтимних зображень є злочином. У випадку, коли особа, яка причетна до розповсюдження інформації порнографічного змісту, не досягла віку, за який можна притягнути її до кримінальної відповідальності, таку відповідальність несуть її батьки.

“Створюємо онлайн-простір разом з дітьми”: довідник для батьків та вихователів

wym-1615627017413

Навчання вдома: практичні поради для батьків від психологині Світлани Ройз

Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ

1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

Практичні поради для батьків про навчання вдома від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз

Фото: автор – IgorVetushko, Depositphotos

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

Як батькам упоратися з булінгом

Глузування та знущання над дітьми однолітків уже стали частиною шкільного життя. І з роками масштаби цього явища тільки збільшуються. На Заході його прийнято називати булінгом.

Багато батьків уважають, що булінг не така серйозна проблема, як уживання школярами заборонених речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків), проте його наслідки можуть бути дуже важкими та тривалими. Багато дітей спеціально уникають відвідування школи, тому що бояться цькування. Булінг негативно впливає не тільки на тих, хто терпить образи та знущання, а й на тих, хто їх завдає.

Діти, яких кривдять у школі, частіше схильні:

· Погано вчитися.

· Матизанижену самооцінку.

· Переживатидепресивний стан.

· Проявлятиагресивність, щоб захистити себе й помститися своїм кривдникам.

Діти, які ображають інших, частіше схильні:

· Погано вчитись.

· Палити та вживати алкоголь.

· Скоювати злочини в майбутньому.

Батьки можуть зіграти важливу роль у запобіганні проявів булінгу. Ось кілька порад про це:

· Навчайте дітейвирішувати проблемиконструктивно, без агресивності, хваліть їх, коли в них це виходить.

· Хваліть їх, коли вони добре поводяться, це допоможе їм підняти самооцінку. Дітям потрібнавпевненість у собі, щоб вони могли відстояти свою точку зору.

· Спитайте в дітей,як пройшов їх день у школі, уважно вислухайте, що вони розповідають про шкільне середовище, своїх однокласників і проблеми.

· Серйозно поставтеся до булінгу. Більшість дітей соромляться розповідати, що їх ображають. Можливо, у вас буде тільки один шанс на те, щоб допомогти дитині.

· Якщо ви бачите, що когось ображають, обов'язково заступіться за дитину, навіть якщо кривдником є ваш син чи донька.

· Закликайте дитину допомагати тим, хто цього потребує.

· Нікого не ображайте самі. Якщо дітей ображають удома, вони будуть зганяти злість на інших. Якщо ваша дитина бачить, що ви ображаєте когось іншого, глузуєте над ним або брешете про когось, вона буде чинити так само.

· Підтримуйте шкільні програми боротьби з булінгом. Якщо у школі такої програми немає, організуйте її самі разом з іншими батьками, учителями та волонтерами.

Якщо ваша дитина стала жертвою булінгу

Більшість дітей соромляться зізнатись у тому, що над ними знущаються. Вони можуть нікому про це не розповідати. Якщо ваша дитина все-таки прийшла до вас по допомогу, поставтесь до цього серйозно. Якщо дитина вперше попросила про допомогу, але до неї не поставилися серйозно, вдруге вона вже до вас не звернеться.

Якщо ваша дитина не звертається до вас по допомогу, зверніть увагу на такі ознаки, які свідчать про те, що вона стала жертвою булінгу:

· Дитина стає замкнутою.

· Утрачає друзів.

· Гірше вчиться.

· Утрачає інтерес до занять, які раніше любила.

· Її одяг порваний або забруднений.

· Вона приходить додому із синцями.

· Просить більше кишенькових грошей.

Якщо ви думаєте, що вашу дитину ображають або ж дитина сама вам про це сказала, ви можете їй допомогти. Батьки найкраще впливають на впевненість дитини в собі й можуть навчити її найкращих способів вирішення проблем. Ось як ви можете допомогти своїй дитині:

· Порозмовляйте з учителем дитини, не варто відразу конфліктувати з батьками кривдника. Якщо вчитель нічого не зробить, зверніться до директора.

· Навчіть дитинунеагресивних способівпротистояти булінгу – нехай вона уникає кривдника або ухиляється від нього, переключиться на спілкування із друзями або порозмовляє з кимось, хто міг би їй допомогти.

· Допоможіть дитині діяти впевнено. Привчіть її ходити з розправленими плечима, дивитись іншим в очі, розмовляти чітко й голосно.

· Не закликайте дітей вирішувати проблеми за допомогою кулаків. Дитина може постраждати під час бійки, потрапити в неприємності й поглибити конфлікт зі своїми кривдниками.

· Залучіть дитину до позашкільних занять. Тоді в неї буде більш широке коло спілкування й більше друзів.

Деяких дітей постійно ображають, а інших узагалі не чіпають. Чому деякі діти притягують кривдників? Діти, яких кривдять дуже часто:

· Відрізняються від інших (зростом, національністю, іншими параметрами).

· Здаються фізично або емоційно слабкими.

· Не впевнені в собі.

· Шукають схвалення.

· Не скаржаться на кривдників.

Якщо кривдником є ваша дитина

Кожному з батьків складно повірити в те, що їхня дитина ображає інших, але іноді це трапляється. Але якщо вона знущається над іншими зараз, це ще не означає, що вона буде так робити в майбутньому. Батьки можуть допомогти дитині змінитись і почати добре спілкуватися зі своїми однокласниками.

Ваша дитина може бути кривдником, якщо вона:

· Не співчуває іншим.

· Цінує агресивність.

· Любить командувати.

· Проявляє нахабство переможця, який не любить програвати.

· Часто свариться із братами й сестрами.

· Імпульсивна.

Що ви можете зробити, щоб допомогти дитині:

· Поставтеся до цього серйозно. Не сприймайте булінг як щось тимчасове.

· Якщо вас не хвилює, як це позначиться на вашій дитині, пригадайте про те, що страждає хтось інший.

· Порозмовляйте з дитиною, дізнайтеся, чому вона ображає інших. Дуже часто діти так поводяться, коли відчувають смуток, злість, самотність або невпевненість. Іноді причиною такої поведінки стають якісьзмінивдома, у сім'ї.

· Навчіть дитинуспівчуватиіншим, поясніть їй, як почувається той, кого ображають.

· Спитайте в учителя або шкільного психолога, чи є у вашої дитини якісь проблеми у школі. Може, вона відстає з якогось предмету або їй складно завести друзів. Спитайте в них, як ви можете допомогти дитині вирішити цю проблему.

· Спитайте себе, чи не ображають вашу дитину вдома. Дуже часто діти, які знущаються над іншими, самі стали жертвою знущання батьків або членів сім'ї.

Поради батькам щодо виховання обдарованої дитини в сім’ї

Розвиток творчих здібностей особистості - це одвічний гуманістичний принцип. Ще стародавні греки вважали, що самостійна, а отже, і творча особистість здатна самовіддано служити своєму народу і державі. Кожна держава зацікавлена у вихованні такого могутнього інтелектуального потенціалу, як обдаровані, талановиті діти.

Обдарованість - це високий рівень здібностей людини, що дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній галузі діяльності. Розрізняють загальну і спеціальну обдарованість. Загальна розумова обдарованість виявляється в оволодінні всіма видами діяльності, для успішного здійснення яких необхідні певні розумові якості. Спеціальна обдарованість пов'язана з певними видами діяльності, в яких вона найбільше розвивається.

Розрізняють обдарованість:

* соціальну - лідерську;

* художню - музичну, образотворчу, сценічну;

* психомоторну - спортивні здібності;

* інтелектуальну - здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти (серед інтелектуальних дітей є такі, які навчаються відмінно з 1-2 предметів і не встигають з інших);

* академічну - надзвичайна здатність до навчання взагалі, стають відмінними спеціалістами;

* творчу - нестандартне бачення світу й нешаблонне мислення (але такі діти часто не досягають поставленої мети і є невдахами. З дитинства вони всіх дратують. Важливо таку дитину побачити і допомогти їй).

Усі обдаровані діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками. Вони показують високий рівень досягнень.

Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури.

Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке відчуття гумору, вони цінують його. У них особлива мова, особливе сприйняття. Тому такі якості обдарованих дітей вимагають особливого підходу до них, і не випадково за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я входять до "групи ризику". Вони потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених вчителів, шкіл.

Фахівці давно відмітили, що обдаровані діти часто виростають в інтелігентних сім'ях, і справа тут зовсім не в особливих генах геніальності, а справа в сімейній атмосфері, в системі сімейних цінностей.

Взагалі батьки заохочують і бажали б розвивати в своїй дитині пізнавальні потреби та різні здібності, але роблять вони це по-різному. Деякі батьки прагнуть до того, щоб дитина запам'ятала більше фактів, назв, подій, відчувала гордість за свої знання.

Психологічні дослідження показують, що пізнавальна мотивація виявляється у формі дослідницької, пошукової активності, чутливості до нового, новизни ситуацій, знаходження нового у звичайному.

Для виявлення обдарованості використовують різні методи: від найпростішого батьківського спостереження до спеціально розроблених стандартизованих та тестових завдань.

Батьки використовують виховні стратегії: стратегія прямого виховного впливу, де вони постійно пропонують дітям якісь розвиваючі ігри, вправи. Інколи ця стратегія дає результати, але дуже часто в дитини виникає внутрішня протидія.

Друга категорія батьків вважає, що вивчати та розвивати їхню дитину повинні фахівці. Але не потрібно повністю перекладати всі турботи на плечі інших, а самим знаходитись осторонь.

Третя стратегія - коли батьки дають вибір своїй дитині й намагаються підібрати гарну школу, не контролюючи розвиток здібностей.

Найголовніше в таких сім'ях - атмосфера пізнавальних інтересів самих батьків (самі читають, ходять на виставки, не нав'язуючи свого інтересу). Така стратегія саморозвитку виявилась найефективнішою.

Властивістю таланту є свідомий, поглиблений, всебічний розвиток обдарованості. У кожній дитині закладені певні здібності, тільки в одних вони виявляються дуже яскраво й виразно, а інших залишаються дрімати всередині. Здібності можуть виявлятися і в ранньому дитинстві, і в зрілому віці. Від народження всі діти здібні, однак такі рівні здібностей, як обдарування, талант і геніальність притаманні далеко не кожному. Батьки повинні добре знати, що обдаровані діти швидше за інших виконують завдання, прагнуть до самостійності, до розв'язання завдань проблемного характеру або таких, які вимагають кмітливості, різних способів розв'язання, творчості.

Розвиток здібностей нерозривно пов'язаний із формуванням інтересу. Обдарованість і талант не люблять тиску. Більшість дітей конфліктують з учителями, батьками в разі нетактовного ставлення, відсутності уваги або належного розумового навантаження. Ці діти відрізняються гарною пам'яттю, багатим словниковим запасом, вони надзвичайно гостро переживають невдачі, часто перебувають у стресовому стані, впертість і прагнення довести розпочату справу до кінця, що нерідко сприймається дорослими як вередливість, а допитливість може оцінюватися як порушення норми. Батькам потрібен індивідуальний підхід до вирішення проблемних питань з дитиною. Вони повинні здійснювати контроль над читанням дитини, захопленнями, але спрямувати свою діяльність на організацію допомоги дитині, збільшити ступінь самостійності, здатність до ефективного вирішення різного роду проблем, створити умови для забезпечення позитивного емоційного стану обдарованої дитини, позитивно-стійкого ставлення до життя, творчої діяльності. Стосунки батьків повинні будуватися на довір'ї. Допомога не може мати форму наказу, батьки повинні формувати в дітей стійкість у психотравмуючих ситуаціях, навчати навичкам саморегуляції, набуття вміння щодо адаптації у соціально значущому середовищі без зниження потреби в реалізації обдарованості.

Батьки повинні особливу увагу приділяти розвиткові пізнавальних інтересів дитини, адже завдяки їм формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для засвоєння знань, закладається основа для дальшого успішного оволодіння знаннями. Василь Сухомлинський зазначав, що до кожної дитини треба підхід. Тому батьки повинні розвивати у своїх дітей активну пізнавальну діяльність, зацікавлювати дитину різними видами завдань (пошукових, логічних, ігрових). Дитина не тільки повинна засвоїти певну суму знань, а й навчитися спостерігати, порівнювати, виявляти взаємозв'язок між поняттями й міркувати. А домогтися цього можливо лише засобами, що активізують пізнавальну діяльність.

Робота над розвитком пізнавальних інтересів дитини, активізує її діяльність, підвищує продуктивність праці. Звичайно, батьки не повинні залишати дитину наодинці зі своїми проблемами. Батьківська допомога має бути обережною, зваженою, вона має наштовхувати дитину на власні розв'язки, а не насаджувати свої. Головне завдання батьків - прагнути, щоб навчальна праця їх дитини приносила їй радість, а не муки й гіркоту невдач. Дитина, яка захоплена справою, яка їй до вподоби, виявляє наполегливість, силу волі, критичне ставлення до загальновідомого. В творчості дитина може реалізувати всі наявні в неї знання, уміння та здібності. Батькам потрібно знати, що обдарована дитина прагне довірливого спілкування. Вона хоче бачити у батьках мудру дорослу людину, яка збагатить її уявлення про світ і про саму себе, допоможе подолати труднощі. Дітям дуже хочеться, щоб батьки сприймали їх як рівноправних в особистісному плані партнерів. Їм не хочеться, щоб їх повчали, вони прагнуть рівноправного спілкування, щоб їх сприймали як особистостей й реагували на них як на особистість. Звичайно, перед батьками стоїть проблема формування й плекання не просто особистості, а особистості обдарованої, особистості свідомого українського громадянина.

Педагоги мають навчити батьків розвиткові творчих здібностей і обдарованості у їхніх дітях. Тут важливе значення мають відкриті запитання, творчі дискусії, глибоке знання батьками психологічної сутності творчого процесу, віра в інтелектуальні сили дитини. Для дитини батьки повинні створити умови, щоб обдарована дитина мала змогу самостійно здійснювати свою індивідуальну діяльність. Завдання батьків полягає в максимальному сприянні, стимулюванні активності та розвитку в дитини винахідливості, ініціативи, творчого підходу до навчання. Бажано , щоб у дитини був улюблений затишний куточок, де вона може повністю усамітнитися і спокійно подумати. У кімнаті дитина повинна відчувати атмосферу творчості, розкутості на уміння знаходити розв'язок нестандартних ситуацій, як націленість на відкриття нового.

Розвиваючи творчі здібності дитини, батьки виконують суспільний запит щодо формування особистості, здатної самостійно мислити, приймати сміливі й нестандартні рішення, творчо ставитись до праці. Саме такі творчі особистості мають високий рівень національної самосвідомості, що виявляє причетність їх до споконвічних духовних цінностей українського народу. А допоможуть їм такими стати їх перші порадники - батьки.

для батьків п’ятикласника

Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школярів вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов'язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

2. На п'ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий: поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв'язку з цим необхідно звертатися до довідників, словників.

3. У п'ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому

що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші «шаленіють» від свободи та носиться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це - природні переживання, які необхідні для розпитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим.

Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога.

Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

Попередження проявів насилля у сім′ї та недопущення жорстокого поводження з дітьми

Шановні батьки!

Найчастіше насильство проявляється в сім'ї.Це реа­льна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи та насильство з боку однієї особи щодо ін­шої. Насильство в сім'ї дуже впливає на життя дітей і під­літків.

Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з'ясу­вати такі випадки насильства:

Фізичне насильство:хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, за­грожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спро­бі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли ди­тина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати про­дукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.

Сексуальне насильство:поводяться з дитиною як з сек­суальним об'єктом; змушують роздягатися проти її волі; зму­шують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії.За статистикою, одна тре­тина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.

Емоційна образа:постійно дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висмію­ють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.

Економічне насилля:економічні утиски (не давати гро­шей, не купувати новий одяг, витрата грошей тільки на себе і т.д.).

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально - дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є по­штовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспек­тах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гара­нтію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробу­дження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок.Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!

Як же захистити дитину?

Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому пово­дженню з дітьми та насильству в сім'ї? Хто повинен зупинити цикл знущань?

Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо крив­дником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей.

Щоб зупинити цикл насильства, потрібно:

1. Володіти інформацією щодо проблеми насильства в сім'ї.

2. Зрозуміти та усвідомити, який стиль стосунків існує у Вашій родині.

3.Якщо наявні насильницькі стосунки - спробувати розірвати коло/цикл насильства та захистити своїх дітей і себе.

Існуєряд спільних ознак,що характеризують пережи­вання та поведінку більшості таких дітей.

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, пере­живають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки.Мала дитина не може зна­ти, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскі­льки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у по­ведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуттяСпостеріга­ючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої кон­флікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття/думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Право дитини на захист від усіх форм насильства гарантуєстаття 10 Закону України «Про охорону дитинства»,Кодексом України про адміністративні правопору­шенняпередбачено відповідальність за адміністративні пору­шення, що загрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бути вчинені в побутовій сфері. До учас­ників таких правопорушень застосовуються: ст. 173 КУпАП, ст. 182 КУпАП, ст. 180 та 184 КУпАП.

15 листопада 2001 року в Україні прийнятоЗакон «Про попередження насильства в сім'ї».

7 червня 2003 року набрав чинностіЗакон України «Про внесення змін до Кодексу Українипро адміністратив­ні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильс­тва в сім'ї або невиконання захисного припису»(ст. 173.2 КУ­пАП).

Батькам про права дитини

Пам`ятайте!Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть поважатися, якщо вона сама буде складати правила поведінки і нести за них відповідальність.

Як реагує дитина на порушення її прав?

• Їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вонагрубить,блазнює,б’ється,замикаєтьсявсобіт.д.).
• Її турбує особиста безпека і любов до неї.
• Вона часто буває в поганому настрої.
• Може втекти з дому.

Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту.

ЯК ВИХОВАТИ В ДИТИНІ САМОСТІЙНІСТЬ

Як виховати в дитині самостійність - одне з головних питань тонкого психологічного процесу. Авторитарний стиль спілкування з дитиною може зіграти злий жарт в майбутньому: якщо маленьку особистість постійно обсмикувати, переконуючи у власній недолугості, безпорадності і дурості, то ця впевненість може вкоренитися на роки. І тоді вже дорослий син або дочка ризикують стати боязкими в складних життєвих ситуаціях, невпевненими в собі. Як виховати самостійність дитини - питання і відповідальність в однаковій мірі і батька, і матері.

Що перешкоджає розвитку самостійності

Часто сформувати у підростаючої особистості почуття самодостатності заважають психологічні чинники, які склалися в сім'ї. Ось деякі з них: Авторитаризм вдома. В умовах, коли наказ дорослих не обговорюється, вибору дитині не надають і не хочуть навіть мимоволірозглядати його бажання, схильності, творчі ідеї, будь-які паростки самостійності ризикують навіть не проклюнутися.

Гіперопіка. В даному випадку складність полягає в тому, що надмірно опікуванній дитині просто немає необхідності починати проявляти самостійність. За нього вже все вирішили: що поїсти, надіти, куди піти, якою іграшкою грати, з ким дружити. Підсумок такого виховання - інфантильність і нездатність раціонально мислити самостійно. Також в майбутньому у дитини може виникати почуття крайньої безпорадності, коли раптом турботлива мама або всезнаюча бабуся виявляються не поруч, адже навик прийняття самостійних рішень відсутня.

Хаотичність виховання. Деякі дорослі постійно «строять» дитину, даючи їй чіткі життєві вказівки і розпорядження, а, наприклад, тато - це свобода і воля. Він дозволяє все: і з гострим ножем грати, і стрибнути в воду з каменя, і випити цілу пляшку коли. З мамою таке не проходить. У такій ситуації у підростаючої особистості збиваються орієнтири: коли потрібно бути самостійним, проявити ініціативу і запропонувати свої варіанти розвитку ситуації. Надалі дитині, яка виховується в такому середовищі, може знадобитися професійна допомога психолога. Лінія виховання повинна бути більш-менш врівноваженою і єдиною. Але, на жаль, ситуація, при якій «мама - рутина-мультиварка-домашній робот-вихователька», а «тато - рідкісне свято», досить поширена в українських сім'ях.

Відчужене ставлення до дитини. Часто відстороненість обумовлена тим, що батьки зосереджують турботу про нащадка на матеріальному. Одягнути, взути, нагодувати, полікувати, забезпечити вітамінами і мінімальним дозвіллям, знайти комфортний садочок. Це все вкрай важливо, але не менш значущою є психологічна складова, емоційний розвиток дитини. При такому стилі виховання можливий розвиток невпевненості в собі і агресивної поведінки. Ставлення до дитини базується на безумовній любові. Це аксіома, але необхідно намагатися не перегнути, дати дитині весь базис, необхідний для подальшого самостійного життя, привчити розумно приймати рішення і нести за них відповідальність. Здавалося б - завдання за гранню реальності. Але психологи запевняють: все можливо, головне - зробити так, щоб дитина могла проявити характер і самостійність в різних ситуаціях.

10 порад «Як навчити дитину бути самостійним»

1. Відмовтеся від привабливої думки ростити «зручну» для себе дитину.

Звичайно, набагато простіше тягти малюка в нудний для нього театр, ніж витратити вихідні на поїздку в океанаріум в сусідньому місті. Це стосується будь-яких аспектів виховання і побуту, коли тато, мама і бабуся роблять все так, як зручно і простіше саме їм.

2. Створіть доброчинну для розвитку самостійності сферу.

Нехай в кожному куточку будинку будуть особисті речі дитини, якими він зможе в будь-який момент розпоряджатися на власний розсуд. Таке ставлення вкоренить в дитині впевненість, що він - не менш значуща особистість, ніж кожен член сім'ї.

3. Вчіть дитину простим повсякденним діям, які здійснюють домочадці.

Не відмахуйтеся від малюка, що горить бажанням допомогти мити посуд, прибирати або ліпити вареники. Дозвольте йому брати участь в процесі.

4. Не карайте за помилки, а пояснюйте, як правильніше вчинити, в чому саме була заковика.

Це єдино правильний шлях до того, щов подальшому дитина буде особистістю з впевненою волею.

5. Не тримайте дитину виключно в домашніх тепличних умовах.

Занурюйте сина або дочку в незвичайну обстановку, незнайоме суспільство. Дитячі розвиваючі групи, свята, вистави - все це відмінно шліфує комунікаційні навички та навички самостійного прийняття рішень.

6. Давайте свободу вибору в одязі і обстановці житлового простору.

Ваша дочка хоче ходити в короні, смугастих гетрах, гумових чоботях і рукавичках без пальців? Нехай, якщо їй так зручно. Але по ходу дій спокійно і доступно розкажіть дитині, як прийнято одягатися в тій чи іншій ситуації, що прийнятно для юної стильної модниці, приведіть кілька вдалих прикладів (як з реального життя, так і з фільмів, мультфільмів), дайте дівчинці докладно розглянути свої речі і аксесуари. Це буде і відмінний емоційний контакт, і хороша методика розвитку навику.

7. Надайте свободу в їжі.

Тут буде трохи складніше, так як в більшості випадків дитина, починаючи від 2-х років, хоче їсти виключно макарони з сосисками і цукерки. Це комплексне питання, в якому потрібно врахувати і те, щоб у будинку було якомога менше шкідливих продуктів, щоб дорослі самі подавали приклад правильного харчування, а не хрустіли чіпсами, іншою рукою «запихаючи» дитині гречку.

8. Не забувайте хвалити і заохочувати починання малюка.

Ніщо так не вбиває ініціативу і прояви самостійності, як іронія і, тим більше, сарказм. Вирішив прикрасити свою кімнату вирізаними з паперу фігурками - чудово (а не: «розвів тут смітник, знову за тобою прибирати!»). Вирішив підібрати одяг для завтрашнього походу в садочок - розумниця. Якщо потрібно, зауважте: «Але тільки ось ці колготки можуть бути недостатньо теплими, давай подивимося прогноз погоди, і тоді вже ти визначишся». Не «зафукуйте» дитину, заохочуйте їїбажання бути самостійним.

9. Постійно говоріть з дитиною про особисту безпеку.

Шліфуйте навички повсякденності до ідеалу - злегка акцентуючи на тому, що в разі неприємностей дитина також буде нести відповідальність за наслідки.

10. Вчіть піклуватися.

Нехай для початку це буде звичайний кактус - його потрібно поливати, удобрювати, доглядати за ним. З розвитком навичок дитині можна доручати нескладні процедури по догляду за братиком чи сестричкою, наприклад, покачати коляску. Добре розвивають навички самостійності і здатності піклуватися домашні тварини. Риби, хом'яки, коти і собаки - не забудьте уточнити, який саме друг припаде до душі вашому вже такому самостійному малюкові!

Поради для батьків від соціального педагога

1. Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі,не вживайте образливих слів.