Зірки Харківщини

Рідний край завжди славився працьовитим невтомним характером. Земля наша така – багата, насичена, енергійна – ось і народжує таких самих синів та доньок.

Є такі люди в історії Харкова, без яких місто просто не могло б існувати. І це не тільки тому, що вони жили чи працювали у Харкові, а тому, що внесли вагомий вклад у розвиток рідного міста, допомогли йому стати культурним, розвинутим центром Слобідської України.

Харько— міфічний козак XVI, початку XVII або навіть XVIII століття, іменем якого нібито названо місто.

У центрі міста на початку XXI століття було встановлено пам'ятник засновникам Харкова у вигляді козака Харка на коні зі списом.

Сковорода Григорій Савич

(03.12.1722—09.11.1794)

Яким був Григорій Савич Сковорода?

«…Одягався пристойно, але просто; його їжа складалась із зілля, плодів і молочних приправ, а вживав він її ввечері після заходу сонця; м’яса й риби не їв не з марновірства, а за своєю внутрішньою схильністю; для сну виділяв зі свого часу не більше чотирьох годин на добу; вставав до зорі й, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за місто прогулятись на свіжому повітрі й у садах; повсякчас веселий, бадьорий, легкий, рухливий, стриманий, цнотливий, усім задоволений, благодушний, найнижчий перед усіма, охочий до слова там, де не змушений був говорити; схильний з усього виводити повчання; поштивий до людей усякого стану; відвідував недужих, утішав смутних, ділив останнє з бідняками, обирав і любив друзів за їхнім серцем; мав набожність без марновірства, ученість без величання, чемність без лестощів…»

(Із спогадів любимого учня Г. С. Сковороди Михайла Ковалинського).

Пропонована читачеві цитата спогадів про Г. С. Сковороду дає загальне уявлення про великого філософа. Пізнати всі грані особистості Григорія Савича, його життєвий шлях, поетичну творчість допоможе вам шкільна бібліотека.

Із афоризмів Григорія Сковороди.

• Щастя людини у тім, щоби, пізнавши власні здібності, по них опреділити себе в життю. Одна й та ж професія сього ублажає, а тому стає важкою…
• Дякую всеблаженному Богу, що потрібне зробив нетяжким, а тяжке непотрібним.
• Дух бодрий, але плоть немощна.
• Дружи с терпением, учись священнім язикам, научись хоть одному твердо… Долго сам учись, если хочешь учить других…
• Доброе братство лучше багатства…
• Що ж може зробити нас щасливими? Наше щастя живе у внутрішнім спокою серця нашого, а спокій – у згоді з Богом. Чим хто згідніший з Богом, тим він спокійніший, а значить і щасливіший.
• А що нас вводить у пагубу, так се от сі чотирі річи:1. Братися за те, що тобі не підходить.2. Нести обов’язок, противний твоїй природі.3. Обучатися, до чого не родився.4. Дружити, з ким не рожденний дружити.
• Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим.
• Все минає, але любов після всього зостається.
• Кому душа болить, тому весь світ плаче.
• Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.
• Всяка їжа і пиття смачні й корисні, але треба знати час, місце і міру.
• Наступний, весело освітлений день — плід учорашнього, так само як добра старість — нагорода гарної юності.
• Пізнаєш істину — ввійде тоді у кров твою сонце.
• Хіба може говорити про біле той, котрому невідомо, що таке чорне?
• Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
• Не розум від книг, а книги від розуму створились.
• Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба у воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва — відхили лише вхід у душу свою.

Каразін Василь Назарович

Василь Назарович Каразін (1773–1842 роки) — видатний український учений і просвітитель належав до активних діячів харківського культурного осередку, що діяв у другій половині ХVІІІ — першій третині XIX ст. і згуртувався навколо самобутнього українського мислителя і поета Г.С.Сковороди та його послідовників.

Свою активну громадську діяльність Каразін розпочав, склавши низку сміливих проектів-перетворень. Він був одним з ініціаторів створення першого у Європі Міністерства народної освіти. За його ініціативою в 1803 році у Харкові був започаткований університет.

В.Н.Каразін залишив після себе грунтовні праці в різних галузях знань, але особливо цінними були його відкриття та винаходи в галузях харчової промисловості, метеорології та хімії.

Один із найосвіченіших людей першої половини XIX століття, він увійшов у науку як різнобічний учений, автор ряду демократичних концепцій. Йому належить велика роль у розповсюдженні прогресивних ідей в Україні. Сучасники і нащадки порівнювали його діяльність в Україні з діяльністю Михайла Ломоносова в Росії і Бенджаміна Франкліна в Америці. З 1999 року ім’я В.Н.Каразіна присвоєно Харківському національному університету.

wym-1506321688191

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко

Нащадок славетного, заможного старшинського роду Квіток.

Прадід Григорія був полковником Харківського полку, дід –Ізюмського слобідського. Родина Квіток брала активну участь у державному, громадському та культурному житті міста.

У 1805 р. в Харкові відкрився університет, який вніс велике пожвавлення в культурне життя міста (до речі сучасний університет у парку ім. Шевченка і частина самого парку розташовано на ділянці, яку подарувала місту родина Квіток). Молодий Квітка бере активну участь у цьому житті.

Григорій Квітка не здобув грунтовної систематичної освіти, але мав неабиякий талант, завдяки якому і став відомим письменником.

Григорій Федорович був любителем музики, добре грав на багатьох музичних інструментах, віддаючи перевагу флейті. Квітка мав також неабиякі акторські здібності, брав участь у аматорських спектаклях театру на Основі, (у старовинному маєтку, де мешкала родина), і ролі вибирав собі завжди веселі і комічні.

Помер Григорій Федорович 8 (20) серпня 1843 р.у своєму маєтку на Основі, в якому провів майже все своє життя. Там де раніше був маєток, сьогодні - парк,що носить ім’я письменника.

Рідне місто не забуває свого видатного діяча. У центрі Харковаім’ям письменника названо вулицю, на якій встановлено меморіальну дошку, його ім’я носить школа в одному з районів міста.

wym-1506321399078

Гіршман Леонард Леопольдович

Видатний офтальмолог, лікар-гуманіст, педагог. ""Святий чоловік" за висловом А. П. Чехова.

Закінчив медичний факультет Харківського університету (1860). З1875р.— професор цього університету. Створив тут першу очну клініку (1870).

Л.Л.Гіршман буввідомий яклікар-гуманіст. Своєю практичною діяльністю, яку можна охарактеризувати йогож словами: «Умене немає останнього часу роботи, аєостанній хворий». Прийняв безкоштовно близько мільйона хворих збідних верств населення. Ім’я Л.Л.Гіршмана носив Український НДІочних хвороб (нині очна лікарня його імені). Почесний громадянин Харкова.

wym-1506321822753

Лисенко Микола Васильович

Микола Лисенко заслужено вважається засновником української національної музики. Суттєву роль у цьому відіграє як йогокомпозиторська, так іетнографічнадіяльність.

Етнографічна спадщина Лисенка— запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісенькобзаряО. Вересая, розвідки «Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем» (1874), «Проторбані музику пісень Відорта» (1892), «Народні музичні інструменти на Вкраїні» (1894).

Сам композитор підкреслював важливість глибокого знайомства із фольклором:

«Яка то є велика потреба музикові, а заразом і народникові повештатися поміж селянським людом, зазначити його світогляд, записати його перекази, споминки, згадки, прислів'я, пісні і спів до них. Вся ця сфера, як воздух чоловікові потрібна; без неї гріх починати свою працю і музикові й філологові»

У композиторській спадщині Лисенка важливе місце займають твори на текстиТараса Шевченка. Музика до«Кобзаря», «Радуйся, ниво неполитая», «Б'ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус» тощо, що стали наріжним каменем подальшого розвитку українського академічного музичного мистецтва та утвердження його самобутності. Лисенко— автор опер «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1885),«Наталка Полтавка»(1889),«Тарас Бульба»(1890),«Енеїда»(1910), дитячих опер «Коза-дереза» (1880), «Пан Коцький» (1891), «Зима і Весна» (1892), оперети «Чорноморці», які стали основою українського національного оперного мистецтва.

УХарковівін навчався у відомих музикантівМ.Дмитрієваі чеха Вільчека. Талановитий підліток швидко став популярним у містіпіаністом, якого запрошували на вечори ібали, де він виконував п'єсиМоцарта,Бетховена,Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень. Іменем Миколи Лисенка названі провідна мистецька установа України Харківський академічний театр опери та балету(1944)

Мечников Ілля Ілліч

Український учений-білог (15.05.1845 - 15.07.1916)

Народився удворянській родині вс.Іванівка Куп’янськогорайонуХарківської обл. Задвароки закінчив чотирирічний курс природничого відділенняфізико-математичногофакультету Харківського університету (1864). Видатний фізіолог Климент Тімірязєв згадував, щонапочатку1860-хрр.унаукових колах Петербурга ходили чутки провундеркінда, який з’явився уХаркові. Це був зовсім тоді юний Ілля Мечников.

Молодий учений захопився дослідженнями групи безхребетних: працював нао.Гельголанд (Північне море), вНеаполі, вГрессенському, Новоросійському (1867—1868) іПетербурзькому (1868—1870) університетах. У1870—1882рр.— завідувач кафедри зоології тапорівняльної анатомії Новоросійського університету вОдесі: його професор, у 1886—1887рр.завідував організованою ним Одеською бактеріологічною станцією (тепер— Одеськийнауково-досліднийінститут вірусології таепідеміології ім.І.І. Мечникова Міністерства охорони здоров’я України) — для боротьби з інфекційними захворюваннями; в1888—1916 рр.— завідувач лабораторії при інституті Луї Пастера у Парижі, з 1905 р.— його директор.

Основні його наукові праці присвячено еволюційній ембріології, мікробіології, імунології тагеронтології. Один із основоположників еволюційної порівняльної ембріології (1865—1876).

Почесний доктор Харківського університету, член Французької академії медицини, член Шведського медичного товариства, почесний доктор Кембріджського університету.

Застворення фагоцитарної теорії імунітету І. Мечников бувудостоєний у1908р.Нобелівської премії.

Бекетов Олексій Миколайович

Академік архітектури, дійсний член Санкт-Петербурзької Імператорської академії мистецтв, дійсний член Харківського відділення, Імператорського Російського технічного товариства, дійсний член Академії архітектури СРСР, Заслужений діяч мистецтв УРСР, член Всесоюзного, Республіканського й Харківського Союзу архітекторів.

О.М. Бекетов народився 3 березня 1862 року в Харкові у родині видатного вченого-хіміка академіка Миколи Миколайовича Бекетова (1827-1911) – одного із творців сучасної фізичної хімії. У Харкові пройшли дитячі роки Олексія. Тут він закінчив Перше реальне училище, де малюнок і живопис викладав учень К.Брюллова – Д. Безперчий. Крім того, О.Бекетов навчався у приватній художній школі М.Д.Іванової-Раєвської, першої жінки в Росії, якій Академія мистецтв присвоїла звання художника. Вирішальну роль у формуванні поглядів майбутнього архітектора відіграли найбільш близькі люди: батько, М.М.Бекетов, і дядько, Андрій Миколайович Бекетов (1825-1902), вчений-ботанік, один з основоположників морфології та географії рослин, ректор Петербурзького університету. Перебуваючи під впливом академічного середовища, вивчаючи книги з багатої домашньої бібліотеки, О.Бекетов отримав прекрасну освіту, що стала фундаментом його професійних знань.

Архітектурну освіту О.М.Бекетов отримав у Санкт-Петербурзі в Імператорській Академії мистецтв (1882-1888), де його вчителями були такі видні петербурзькі майстри кінця XIX – початку XX століття, як Р.А.Гедіке, А.І.Кракау, Д.І.Грімм, М.Є. Месмахер. Основними принципами, успадкованими Бекетовим у своїх учителів, були прихильність до композиційної строгості, логічності в проектуванні як планів, так і фасадів, повага до класичної традиції. Дипломна робота О.М.Бекетова, виконана на тему «Вокзал при приморських купальнях на Чорному морі» (1888), була відзначена Золотою медаллю. Після закінчення Імператорської Академії мистецтв 1889 року О.М.Бекетов повернувся до Харкова. «Я стояв біля казкових палаців і згадував вузькі провулки рідного міста, тісні й брудні, забудовані глиняними будиночками вулиці, − згадував Олексій Миколайович, − і мене з нестримною силою потягнуло до Харкова, захотілося віддати йому всі свої здібності».

Харків, який швидко зростав, переживав у цей час будівельний бум і залучав як ділових людей, так і архітекторів, перед якими відкривалися великі можливості. Ключова роль у формуванні архітектурного середовища міста належала О.М.Бекетову. За його проектами у Харкові було побудовано близько 50 будівель, більшість із яких розташована на центральних площах і вулицях. Виконані в різних стилях, позначені масштабністю та ефектністю, ці споруди до сьогоднішнього дня визначають характер забудови центральних ансамблів міста.

wym-1506321882834

Хоткевич Гнат Мартинович

Народився 31 грудня 1877р. в Харкові, де минула більша частина його життя. 1900р. закінчив місцевий технологічний інститут. Ще в студентські роки включився в культурно-освітню діяльність на селі, віртуозно опанувавши гру на бандурі, влаштовував вистави, їздив місцями козацької слави. Був одним з організаторів виступу кобзарів-лірників на Археологічному з'їзді в Харкові (1902), фундатором першого Робітничого театру. Гнат Хоткевич — самобутня творча постать: письменник, критик, літературознавець, мистецтвознавець, театральний і музичний діяч, історик і етнограф, автор багатьох новел, оповідань, повістей, романів. Окремими книжками вийшли друком «Поезії в прозі» (1902), драма «Лихоліття» (1906), повісті «Камінна душа» (1911), «Авірон» (1917), оповідання «Гірські акварелі» (1914), «Твори» у восьми томах (1928 — 1931) та ін.

wym-1506321926726

Алчевська Христина Данилівна

Алчевська Христина Данилівна[04(16).04.1841, м. Борзна, тепер Чернігівська обл. – 02(15).08.1920, м. Харків] – український педагог, письменниця, бібліограф, громадський діяч.

Самостійно здобула освіту. Організувала в Харкові Товариство грамотності,першу громадську бібліотеку(нині ХДНБ ім. В.Г. Короленка). Бібліографічна. діяльність Алчевської пов'язана з жіночою недільною школою у Харкові, яку вона заснувала. (1862). У школі в різні часи здобули освіту 17 тис. неграмотних людей. До роботи в школі були залучені разом з учителями відомі науковці Харкова, вчені: М. Бекетов,Д. Багалій, В. Данилевський та ін.

Надзвичайно важливим аспектом її діяльності як педагога було вивчення читацьких інтересів та запитів. Алчевська зробила вагомий внесок у методику та методологію бібліографії. Це був перший в Україні та Росії досвід вивчення читацьких інтересів і складання бібліографії на його основі. Алчевська очолила авторський колектив з укладання тритомного критико-бібліографічного покажчика літератури «Что читать народу?» (1884–1906), який витримав 17 перевидань. У ньому подано понад 4 тис. рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авт. – учителів, викладачів і читачів на твори рос., укр. та зарубіжної літератури. Христина Данилівна склала найбільшу частину покажчика – літературну, в якій розглянуто 1680 видань. В усіх трьох томах для зручності вміщено алфавітні покажчики назв книг і прізвищ авторів. Крім того, в першому і другому томах вміщено «Каталоги книг народно-шкільних бібліотек». Х.Алчевська організувала підготовку тритомного посібника «Книга взрослых», що протягом 1899–1917 рр. витримав 40 видань.

Автор мемуарів «Передуманное и пережитое» (1912), багатьох статей у журналах «Русская мысль», «Вестник Европы», «Русская школа», «Северный вестник», газетах «Южный край», «Школа и жизнь» та ін. Упорядник «Каталога книг», «Програм викладання у недільних школах». Учасник педагогічних виставок у Парижі (1890, 1900), Москві і Нижньому Новгороді (1895, 1896). Удостоєна вищих Міжнародних літературних і педагогічних нагород, золотих медалей Московського і Петербургського. товариств поширення в народі грамотності. Була віце-президентом Міжнародної ліги освіти (1890).

Педагогічні погляди і освітня діяльність Христини Данилівни Алчевської

16 квітня виповнюється 170 років від дня народження Христини Данилівни Алчевської – українського педагога, прогресивної діячки народної освіти, засновниці й учителя Харківської приватної жіночої недільної школи, яка віддала справі народної освіти майже шість десятиліть свого життя і залишила помітний слід у розвитку освіти та культури України.

Христина Данилівна народилася в 1841 році в повітовому містечку Борзні на Чернігівщині в сім’ї учителя повітового училища Данила Журавльова. Ази науки Христя Журавльова опанувала притаївшись за дверима кімнати, де найнятий за п’ять карбованців семінарист навчав грамоті братів, а те, що проходили брати у гімназії, сестра з їхніх підручників вивчала самотужки. Юність дівчини проходила в роки піднесення громадсько-педагогічного руху. Згодом у Курську, куди переїхала родина, Христя відвідує молодіжні народницькі гуртки та вперше пробує власні сили на освітянській ниві – вчить грамоти селянських дітей. В цей же час вона захоплюється читанням забороненого у Росії журналу «Колокол» та за підписом «Українка» таємно листується з О.І. Герценом, популяризує в Росії його твори.

Вийшовши 1862 року заміж за Олексія Кириловича Алчевського і переїхавши з ним до Харкова, Христина Данилівна присвячує себе педагогічній роботі – засновує приватну жіночу недільну школу, яку вона утримувала власним коштом.

Після заборони царським урядом руху «недільників» 10 червня 1862 року Х.Д. Алчевська запросила своїх учениць продовжити навчання в неї вдома. Майже вісім років її жіноча недільна школа перебувала на нелегальному становищі. Офіційному відкриттю школи перешкоджала відсутність приміщення і вчительського диплома у Христини Данилівни. Та завдяки постійній самоосвіті Алчевська мала глибокі й ґрунтовні знання з багатьох дисциплін, прекрасно знала вітчизняну й зарубіжну літератури, добре розумілася на мистецтві, тому й успішно витримала іспит на право керувати жіночою недільною школою і викладати в ній.

22 березня 1970 року в будинку міського парафіяльного училища відбулось офіційне відкриття Харківської приватної недільної школи. В цій школі в різний час здобули освіту 17 тисяч неграмотних людей. Навчання було безкоштовним і вчителі працювали без будь-якої винагороди. У школі Х.Д. Алчевської крім викладання офіційно визначених предметів широко подавалися відомості з української історії, географії, фізики, хімії, природознавства, літератури, гігієни, правознавства. Вчителі на чолі з Христиною Данилівною у своїй практичній роботі користувалися передовими на той час освітніми методиками. У Харківській приватній жіночій недільній школі застосовувався розроблений видатним педагогом К.Д. Ушинським звуковий метод навчання, також Х.Д. Алчевська широко популяризувала наочне навчання, започаткувала метод бесіди, пояснювального та позакласного читання, центром якого була шкільна бібліотека, а також запровадила педагогічні щоденники, куди записувалися спостереження за розвитком психіки учнів.

Харківська приватна школа Х.Д. Алчевської прославилася в Україні і далеко за її межами цілою низкою спеціально підготовлених і виданих посібників для навчання дорослих. Одним з найпомітніших є тритомне видання «Книга взрослых» (1899-1900) – перший у історії вітчизняної народної освіти посібник для читання, складений із урахуванням специфіки навчання дорослих та розрахована на три роки навчання. Також дуже цікавим був тритомний критичний покажчик книг для народного і дитячого читання « Что читать народу?» (1884-1906), в якому проаналізовано 4183 видань з різних галузей знань. Цей покажчик був високо оцінений Л. Толстим, А. Чеховим, І. Франком, М. Горьким, Лесею Українкою та ін. У 1885 році Христина Данилівна разом із педагогами школи розробила першу систематичну навчальну програму під назвою: «Программы по всем предметам обучения в воскресной школе для взрослых и малолетних учащихся».

1879 року Х.Д. Алчевська влаштовує подібну до Харківської недільну школу в с. Олексіївка на Катеринославщині, в якій учителював і Борис Грінченко. Христина Данилівна домоглася відкриття на Харківщині жіночих безкоштовних шкіл, збереження українських книг у бібліотеках та присвоєння парафіяльним школам імені Т.Г. Шевченка.

Від початку 80-х років ХІХ століття школа Х.Д. Алчевської перетворилася на своєрідний методичний центр початкової освіти дорослого населення в імперії.

Христина Данилівна неодноразово виступала в ролі ініціатора та співорганізатора освітянських виставок, у тому числі й міжнародних. Першою з них булла Паризька всесвітня виставка 1889 року, на якій журі педагогічної секції присудило покажчику «Что читать народу?» найвищу нагороду та удостоїло вчителів Харківської недільної школи двох золотих і двох срібних медалей, а Х.Д. Алчевську було обрано віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Харківська приватна жіноча недільна школа також брала участь у Антверпенській, Брюсельській, Чиказькій та другій Паризькій міжнародних виставках.

З метою поширення даних про стан справ у недільних школах, у журналі «Русская школа» протягом 1897-1907 рр. існувала рубрика «Хроніка недільних шкіл», матеріали якої редагувала Х.Д. Алчевська. Христина Данилівна – автор низки цінних посібників, брошур і статей з проблем освіти. Корисними для фахівців були статті з методики вивчення драматичних творів як російських класиків, так і українських літераторів.

Померла 27 жовтня1920 у Харкові.

wym-1506588667645

Багалій Дмитро Іванович

Дмитро Іванович Багалій — людина виняткових здібностей. Д. І. Багалій народився 7 листопада 1857 в Києві в родині ремісників. Після навчання в парафіяльному училищі та прогімназії, прийнятий у 2-у Київську гімназію, скінчив курс в ній із золотою медаллю.

Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів. Випускник Київського університету Святого Володимира, найкращий учень Володимира Антоновича, він був направлений до Харкова, де зайнявся вивченням історії Слобідської України. Тут Д. Багалій написав фундаментальні праці, зокрема дослідження «Нарис історії Харківського університету», «Історія Слобідської України». Вивчав діяльність Кирило-Мефодіївського товариства та інші питання.

Після закінчення Київського університету і проходження трирічної підготовки при кафедрі Багалій у 1883 став доцентом кафедри російської історії Харківського університету, а незабаром, у 1887 – екстраординарним професором цієї кафедри. Редагував «Сборник Харьковского историко-филологического общества». У 1906–1910 обирався ректором Харківського університету. Впродовж 1906, 1910–1914 Російська академія наук обирала Д. І.Багалія членом Державної Ради. У 1914–1917–голова Харківської міської думи, Харківський міський голова. У 1918– член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919– голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН.

Розгорнув широку діяльність у справі організації наукової роботи, створення академічної бібліотеки. Значний внесок зробив у висвітлення українсько-російських економічних, політичних і культурних зв’язків, у дослідження історії української культури (очолював Інститут історії української культури), життя і творчості Г. С. Сковороди. Видав книгу «Український мандрований філософ Григорій Сковорода». Займався питаннями шевченкознавства: опублікував низку праць. Свої глибокі знання з історії Слобожанщини академік Д. І. Багалій використав під час конференції в Росії, відстоявши північні та східні етнічні українські землі. Певний час Радянська влада цінувала політичну лояльність, науковий доробок, громадські заслуги та авторитет ученого.

Протягом 20-30-х років викладав історію України у Харківському та Полтавському інститутах народної освіти. Так, у 1925р. академіка Багалія обирають до складу Президії IX Всеукраїнського з’їзду Рад. Упродовж 1925–1932 pp. Дмитро Іванович двічі головував у Центральному бюро секції наукових працівників УСРР.

А в 1926р. Д.І.Багалій став першим директором новоутвореного Науково-дослідного інституту Тараса Шевченка, відкриття якого стало ще одним кроком, спрямованим на посилення наукового потенціалу столичного українознавства.

У 1929р. Д.І.Багалій був обраний головою першого історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук. Уже в 1930р. установи, якими керував Д.І.Багалій, почала заливати брудна хвиля критики і самокритики, нескінченних перевірок, чисток і кадрових перетасовок. Він втратив своє становище голови історико-філологічного відділу після його розформування і був переведений на посаду другого заступника голови нового соціально-економічного відділу ВУАН. Чергова реорганізація історичної мережі в Академії наук на початку 1931р. відбувалася вже без участі Д.І.Багалія.

Помер 9 лютого 1932 року у Харкові від запалення легенів, похований на міському кладовищі.

wym-1506589076750